Узагальнення судової практики застосування Господарським судом Чернігівської області у 2016 році земельного законодавства при розгляді спорів пов’язаних з земельними відносинами

На виконання плану роботи на 2017 рік, Господарським судом Чернігівської області проведено узагальнення судової практики застосування земельного законодавства при розгляді справ у 2016 році.

Метою даного узагальнення є аналіз застосування господарським судом Чернігівської області спеціального законодавства у практиці вирішення спорів, пов’язаних з земельними відносинами, виявлення складних і неоднозначних питань у судовій практиці при вирішенні відповідних спорів. В узагальненні проаналізовано практику розгляду господарським судом спорів, пов'язаних із земельними правовідносинами, які були розглянуті у 2016 році.

Основним завданням проведення зазначеного узагальнення є вивчення норм спеціального законодавства, які стосуються теми узагальнення, а також аналіз статистичної звітності та дослідження судової практики із приведенням конкретних прикладів справ з вказаної категорії спорів.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 2 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) передбачено, що земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Відповідно до статті 78 ЗУ України правом власності на землю визначається  право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Основними законодавчими актами, що регулюють земельні правовідносини та є обов'язковими до застосування при вирішенні судами спорів відповідної категорії, є:

-                   Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (із внесеними змінами та доповненнями);

-                   Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III;

-                   Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV;

-                   Лісовий кодекс України від 21.01.1994 № 3852-XII;

-                   Закон України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV;

-                   Закон України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV;

-                   Закон України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 №3613-VI;

-                   Закон України "Про охорону земель" від 19.06.2003 № 962-IV;

-                   Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 № 963-IV;

-                   Закон України "Про оцінку земель" від 11.12.2003 № 1378-IV;

-                   Закон України "Про використання земель оборони" від 27.11.2003 № 1345-IV.

Таке різноманіття нормативних актів призводить до необхідності зазначити, що положення законів повинні застосовуватись з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше, а також того, що до правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, що діяла на момент спірних правовідносин, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Слід звернути увагу, що при розгляді спорів, пов’язаних із земельними правовідносинами, Господарський суд Чернігівської області враховував висновки, викладені в постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 №6.

Крім того, Господарський суд Чернігівської області керувався правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах, які в силу вимог ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України, є обов’язковими для застосування місцевим господарським судом при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Аналіз розглянутих Господарським судом Чернігівської області спорів, пов’язаних з земельними відносинами, надає можливість поділити ці спори за наступними групами:

-   визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку;

- про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою;

-         про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди;

-        про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою;

-        про розірвання договору оренди земельної ділянки/внесення змін до договору оренди землі;

-        про зобов’язання вчинити певні дії;

-        про повернення земельної ділянки.

   Проаналізувавши статистичні показники розглянутих у 2016 році справ, можна зробити висновок, що значну частину справ, пов’язаних із земельними відносинами, складають спори щодо оренди земельних ділянок.

Однією з причин виникнення таких спорів є невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань щодо сплати орендних платежів.

В силу статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне користування і володіння земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України „Про оренду землі” передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі, згідно ч.1 ст.15 цього Закону є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру,  індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату та умови використання та цільове призначення земельної  ділянки, яка передається в оренду.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.21  Закону України „Про оренду землі” орендна плата за землю -  це  платіж,  який  орендар  вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно  зі ст.288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ч.5 ст.5, п.2 ч.1 ст.13    Закону України „Про оцінку земель” при визначенні розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності - використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно п.2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011  №6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин” (із змінами) у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

У 2016 році Господарським судом Чернігівської області розглядалися спори про внесення змін до договорів оренди землі в частині зміни розміру орендної плати, коли законодавчо було змінено розмір орендної плати за землю, про що був повідомлений орендар, але він ухилявся від вчинення дій, направлених на внесення відповідних змін до договору оренду землі.

   Також, Господарським судом Чернігівської області у 2016 році  розглядалися спори, пов’язані зі стягненням органами місцевого самоврядування збитків за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів (при фактичному користуванні земельною ділянкою, на якій розміщена придбана нерухомість).

Згідно з приписами ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України набуттю права користування та права оренди передує волевиявлення особи, яка виявила бажання набути таке право, і лише після цього здійснюється волевиявлення відповідного органу місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

При цьому, для визначення розміру збитків постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 N 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.