Узагальнення судової практики застосування Господарським судом Чернігівської області у 2015 - 2016 роках законодавства яке регулює транспортні перевезення

На виконання плану роботи на 2017 рік, Господарським судом Чернігівської області проведено узагальнення судової практики застосування законодавства яке регулює транспортні перевезення при розгляді справ у 2015 - 2016 роках.

Метою даного узагальнення є аналіз застосування господарським судом Чернігівської області спеціального законодавства у практиці вирішення спорів, пов’язаних із перевезенням, в тому числі залізничним транспортом, транспортним експедируванням, відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору перевезення,  виявлення складних і неоднозначних питань у судовій практиці при вирішенні відповідних спорів. В узагальненні проаналізовано практику розгляду господарським судом спорів, пов'язаних із транспортними перевезеннями, які були розглянуті у 2015 - 2016 роках.

Основним завданням проведення зазначеного узагальнення є вивчення норм спеціального законодавства, які стосуються теми узагальнення, а також аналіз статистичної звітності та дослідження судової практики із приведенням конкретних прикладів справ з вказаної категорії спорів.

Перевезення вантажів є одним із видів господарської діяльності, яка здійснюється суб"єктами господарювання і спрямована на надання послуг. Даний вид господарської діяльності може здійснюватись як з метою одержання прибутку так і без цієї мети.

Суб"єктами  відносин перевезення вантажів визнаються учасники господарських відносин, які організовують вантажні перевезення або здійснюють їх безпосередньо.

Основними законодавчими актами, що регулюють відносини транспортного перевезення та є обов'язковими до застосування при вирішенні судами спорів відповідної категорії, є:

- Цивільний Кодекс України (статті 908 – 935);

- Господарський кодекс України (статті 306 – 316);

- Закон України "Про залізничний транспорт" (від 04.07.1996 № 273/96-ВР);

- Закон України "Про транспорт" (від 10.11.1994 № 232/94-ВР);

-Закон України "Про автомобільний транспорт" (від 05.04.2001 № 2344-III);

-Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту  України 14.10.97 N 363;

- Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені Наказом Міністерства транспорту та зв"язку  України 27.12.2006  № 1196;

- Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. N 1184)

- Статут залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 6 квітня 1998 р. N 457;

- Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956 зі змінами та доповненнями від 05.07.1978, до якої 10.08.1983 приєднався СРСР, а в подальшому був прийнятий Закон України “Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу” від 01.08.2006;

- інші нормативні акти.

Слід звернути увагу, що при розгляді спорів, пов’язаних транспортним перевезенням, Господарський суд Чернігівської області керувався правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах, які в силу вимог ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України, є обов’язковими для застосування місцевим господарським судом при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Аналіз розглянутих Господарським судом Чернігівської області спорів, пов’язаних з транспортними перевезеннями, надає можливість зробити висновок, що найчастіше позивачі зверталися до господарського суду з позовами про невиконання, або неналежне виконання сторонами своїх зобов"язань за договорами перевезення та транспортного експедирування.

Згідно статистичних відомостей Господарським судом Чернігівської області у 2015-2016 роках було розглянуто 50 спорів, що виникають з договорів перевезення.

Аналізуючи кількість справ, по яким позовні вимоги задоволені повністю або частково, можна дійти висновку, що факт порушення відповідачами зобов’язань за договорами перевезення, позивачі доводили належними та допустимими доказами.

Проаналізувавши статистичні показники розглянутих у 2015-2016 роках справ, можна зробити висновок, що значну частину справ, пов’язаних з транспортним перевезенням, складають спори щодо неналежного виконання відповідачами умов укладеного договору транспортного експедирування з перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до приписів ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 Цивільного кодексу України).

Належне виконання договору перевізником обумовлене дотриманням ним низки обов"язків, що випливають безпосередньо з інших нормативних актів, які регулюють перевезення вантажу різними видами транспорту, статутами чи кодексами, існування яких обумовлено існуванням необхідних умов для нормального початку та завершення перевізного процесу.

У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення сторони несуть відповідальність у формі відшкодування збитків та (або) сплати неустойки (штрафу, пені). При цьому штраф за невиконання плану перевезення встановлюється або в твердій сумі, або в процентному відношенні до провізної плати за пред'явлену чи невивезену кількість вантажу.

Відповідно до ст.916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Також, Господарським судом Чернігівської області розглядалися позови предметом спору яких було порушення відповідачем умов договору транспортно-експедиторського обслуговування в частині забезпечення збереження вантажу під час його перевезення, внаслідок чого вантаж було втрачено або пошкоджено.

Так, відповідно до статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

 Втрата, нестача і пошкодження вантажу є наслідком незбереження вантажу під час перевезення, свідчить про неналежне виконання перевізником своїх обов'язків за договором перевезення вантажу та є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника.

Умовами цього виду господарсько-правової відповідальності є факт порушення умов договору перевезення вантажу, внаслідок чого перевізником завдаються збитки іншим учасникам процесу перевезення вантажу; протиправність поведінки перевізника, тобто його дії або бездіяльність, якими порушуються умови договору перевезення; вина перевізника, тобто наявність реальних можливостей для належного виконання договору перевезення вантажу та/або невжиття ним необхідних заходів для запобігання збиткам.

Втрату, нестачу та пошкодження вантажу слід розглядати як збитки, спричинені перевізником внаслідок неналежного виконання ним обов'язків за договором перевезення вантажу. Внаслідок втрати або нестачі вантажу під час його перевезення перевізник втрачає можливість цілком або частково видати його таким, яким було прийнято до перевезення.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі його одержувачу.

Як підсумок проведеного узагальнення слід зазначити, що за звітні періоди справи у спорах, пов’язаних з виконанням договорів перевезення вантажу, розглядались Господарським судом Чернігівської області на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, встановлення відповідності юридичних фактів, що зумовлювали виникнення зазначених спорів на відповідність їх діючому законодавству.