Узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди та збитків за період 2015-2016 рокі

На виконання плану роботи на 2017 рік, Господарським судом Чернігівської області проведено узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди та збитків, які розглянуті у 2015 - 2016 роках.

Основним завданням проведення зазначеного узагальнення є вивчення норм спеціального законодавства, які стосуються теми узагальнення, а також аналіз статистичної звітності та дослідження судової практики із приведенням конкретних прикладів справ з вказаної категорії спорів.

Мета, яка ставиться під час проведення зазначеного  узагальнення, постає у спробі виявити однаковий підхід у застосуванні судом норм спеціального законодавства при вирішенні спорів досліджуваної категорії, а також визначення характерних проблемних питань та випадків неоднакової судової практики, пов’язаних із розглядом таких спорів.

Під час проведення даного узагальнення використовувались дані автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду», відділу інформаційно-технічного забезпечення та статистики, процесуальні документи Господарського суду Чернігівської області, Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України.

Нормативна база, яка регулює відносини з відшкодування шкоди, насамперед є: Конституція України, Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV;  Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV; Лісовий кодекс України  від 21.01.1994 № 3852-XII (зокрема ст. 107 Кодексу); Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III та іншими нормативно-правовими актами, що закріплюють положення про відшкодування шкоди (збитків).

До загальних умов виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди належать: а) шкода; б) протиправність поведінки завдавача шкоди; в) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника та її результатом - шкодою; г) вина завдавача шкоди.

Під збитками розуміють:

1.     втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні, або прямі збитки);

2.     доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода, або непрямі збитки).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Вказана категорія спорів є дуже змістовною щодо позовних вимог, які заявляються.

Вивчаючи статистичні показники даної категорії справ слід зазначити, що за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 Господарським судом Чернігівської області було розглянуто 89 спорів, пов’язаних з відшкодування шкоди та збитків.

Аналіз розглянутих Господарським судом Чернігівської області спорів, про  відшкодування шкоди та збитків надає можливість поділити ці спори за наступними катергоріями:

- відшкодування шкоди заподіяної самовільною вирубкою лісових насаджень;

- відшкодування шкоди завданої внаслідок самовільного зайняття  земельної ділянки;

- стягнення збитків, завданих порушенням законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів внаслідок самовільного водокористування;

- відшкодування шкоди в порядку регресу завдані внаслідок дородньо-транспортної пригоди;

- стягнення майнової шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи.

Статистичні показники розгляду справ досліджуваної категорії спорів свідчать про те, що здебільшого позивачі звертались з вимогами про стягнення майнової шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи (ст. 1166  ЦК України).

Загальні підстави відповідальності визначають застосування санкцій, пов"язане з осудом поведінки порушника, тоді як відшкодування шкоди можливе і за відсутності поведінки особи, яка завдала шкоду. Відповідальність настає за наявності складу правопорушення, а відшкодування шкоди можливе і у випадку завдання її об"єктивно протиправною дією. Відшкодування шкоди завжди має захист інтересів потерпілого.

Відшкодування шкоди можливе лише за таких умов:

1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи;

2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними.

Майнова шкода – це зменшення майнової сфери потерпілого внаслідок пошкодження чи знищення його майна або внаслідок порушення його особистих немайнових прав.

За загальним правилом шкода компенсується у повному обсязі. Відшкодовує шкоду особа, яка її завдала. Разом з тим обов"язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладено на іншу особу.

Згідно положень ст. 1166 ЦК України вина особи, яка завдала шкоди, припускається. Обов"язок доведення відсутності вини покладається на того, хто завдав шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин, який порушив установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 1   статті 224 ГК України   передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2   статті 224 ГК України).

Відшкодування збитків є видом цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Узагальнений аналіз розгляду спорів щодо відшкодування шкоди та збитків свідчить, що протягом звітного періоду до Господарського суду Чернігівської області заявлялися вимоги про відшкодування шкоди заподіяної самовільною вирубкою лісових насаджень.

Відповідно до ст. 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни  зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу  внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

У вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, необхідно виходити з того, що обов’язки із: забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкуваня, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей  лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до ст. 19 Лісового кодексу України, покладено на постійних лісокористувачів  (пункт 6.1.2 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001р. № 02-5/744 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства  про охорону навколишнього природного середовища”).

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою  є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

При цьому розмір збитків (шкоди) має довести сторона, яка їх зазнала, а відсутність хоча б одного з елементів цивільного правопорушення звільняє заподіювача шкоди від відповідальності.

   Слід зазначити, що у 2015-2016 роках до Господарського суду Чернігівської області подавалися позови про відшкодування шкоди в порядку регресу завдані внаслідок дородньо -транспортної пригоди.

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов’язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, – незалежно від наявності вини.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. (ст. 1172 ЦК України)

Згідно частини першої статті 1187 ЦК, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищенної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для виникнення відповідальності:

1) наявність шкоди;

2) протиправна дія заподіювача шкоди;

3) наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою.

Обов"язок відшкодувати завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду покладається на володільця джерелом. Правила ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом, механізмом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Тобто вказується на дві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки – юридичну і матеріальну.

Якщо власник передає транспортний засіб іншій особі в технічне управління без належного правового оформлення, то суб'єктом відповідальності є власник транспортного засобу.

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності у двох випадках, якщо доведе, що шкода була завдана внаслідок:

1) дії непереборної сили або

2) умислу потерпілого.

У першому випадку слід довести: а) наявність обставин непереборної сили; б) її надзвичайний характер; в) неможливість попередити за даних умов; г) причинний зв"язок між даною обставиною і завданою шкодою.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. (ст. 1188 ЦК України).

Аналізуючи норми ст. ст. 1166, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави зробити висновок про те, що шкода, (в тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Як підсумок здійсненого узагальнення, слід вказати, що категорія спорів, пов’язаних відшкодуванням шкоди та збитків, є досить складною та різноманітною за характером позовних вимог. Проведений узагальнений аналіз судової практики розгляду спорів вищенаведеної категорії свідчить про правильне в більшості випадків застосування Господарським судом Чернігівської області норм матеріального та процесуального права при вирішенні спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди.