Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
На виконання плану роботи на 2017 рік, Господарським судом Чернігівської області проведено узагальнення судової практики щодо деяких питань вирішення спорів, пов’язаних із захистом права власності за період з 01.01.2015 по 31.12.2016.
Основним завданням проведення зазначеного узагальнення є вивчення норм спеціального законодавства, які стосуються теми узагальнення, а також аналіз статистичної звітності та дослідження судової практики із приведенням конкретних прикладів справ з вказаної категорії спорів.
Мета, яка ставиться під час проведення зазначеного узагальнення, постає у спробі виявити однаковий підхід у застосуванні судом норм спеціального законодавства при вирішенні спорів досліджуваної категорії, а також визначення характерних проблемних питань та випадків неоднакової судової практики, пов’язаних із розглядом таких спорів.
Під час проведення даного узагальнення використовувались дані автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду», відділу інформаційно-технічного забезпечення та статистики, процесуальні документи Господарського суду Чернігівської області, Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України.
Правовідносини щодо набуття, здійснення, припинення і захисту права власності регулюються, насамперед, Конституцією України, Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-IV, а саме розділом I книги третьої „Право власності”, а також Земельним кодексом України від 21.10.2003 № 2768-III, Законом України „Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992 № 2163-XII, Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду від 19.06.1992 № 2482 – XII, Законом України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 № 2269-XII та іншими нормативно-правовими актами, що закріплюють положення про підстави та порядок набуття права власності, реалізацію цього права та його припинення.
Правом власності є право особи на річ (майно). Це невід’ємне право, що включає в себе повноваження володіння, користування та розпорядження майном. Право власності особи є основоположним, непорушним, що гарантовано та захищається Конституцією України. Власник майна здійснює своє право відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Конституція також гарантує власникові судовий захист у разі порушення, оспорювання або невизнання його права власності. Спори щодо прав власності є одними з найбільш поширених у судової практиці.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.
Оскільки інститут права власності є одним з основоположних інститутів цивільного права, всі перелічені в цих нормах способи захисту можна застосувати з метою безпосереднього або опосередкованого захисту права власності.
Вказана категорія є дуже змістовою щодо позовних вимог, що заявляються, та складною з огляду на комплексність інституту права власності.
Вивчаючи статистичні показники даної категорії справ слід зазначити, що кількість розглянутих справ зі спорів пов’язаних із захистом права власності становить 1,2% від загальної кількості справ, розглянутих господарським судом Чернігівської області за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 (за 2015-2016 роки загальна кількість розглянутих спорів становила 2815 справ).
Так, за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 Господарським судом Чернігівської області було розглянуто 35 спорів, пов’язаний із захистом права власності.
Аналізуючи показники розгляду спорів за аналогічний період 2013-2014 роки кількість, розглянутих спорів становила 59 справ зі спорів, пов’язаних із захистом права власності.
Розглянемо більш детально кількісно-якісні аспекти розгляду спорів про пов’язаних із захистом права власності.
Так, у 2015 році Господарським судом Чернігівської області було розглянуто 13 справ вищезазначеної категорії.
За результатами їх розгляду:
- по 4 справам позовні вимоги задоволені повністю;
- по 2 справам у задоволенні позовних вимог відмовлено частково;
-по 4 справам у позові відмовлено повністю;
- по 1 справі припинено провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України;
- по 2 справам позови залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України.
У 2016 році Господарським судом Чернігівської області було розглянуто 22 справи предметом спору яких було захист права власності.
За результатами їх розгляду:
- по 8 справам позовні вимоги задоволені повністю;
- по 2 справам у задоволенні позовних вимог відмовлено частково
- по 8 справам у позові відмовлено повністю.
- по 4 справам позови залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України.
Ухвали про припинення провадження у справі, на підставі ст.80 ГПК України, Господарським судом Чернігівської області не виносились.
З 35 справ, закінчених провадженням, в апеляційному порядку було оскаржено 12 рішень Господарського суду Чернігівської області та 1 ухвалу про припинення провадження у справі. Серед них: по 1 справі рішення суду першої інстанції скасовано з прийняттям нового рішення, по 7 справам рішення суду першої інстанції залишені без змін, по 1 справі рішення суду першої інстанції змінено та викладено резолютивну частину в новій редакції та по 3 справам апеляційна скарга повернута скаржнику без розгляду на підставі ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.
На даний час по 1 справі Київським апеляційним господарським судом розглядається апеляційна скарга.
В касаційному порядку було подано 6 скарг на постанови Київського апеляційного господарського суду за результатами розгляду яких: по 4 справам постанови Київського апеляційного господарського суду залишені без змін; по 2 справам Вищим господарським судом України розглядаються касаційні скарги.
Статистичні показники оскаржених судових процесуальних документів, а саме незначна кількість апеляційних та касаційних скарг свідчать, що сторони здебільшого погоджувалися з мотивацією та висновками суду, які були викладені в рішеннях.
Аналіз розглянутих Господарським судом Чернігівської області спорів, пов’язаних із набуттям, здійсненням, припиненням і захистом права власності, надає можливість поділити ці спори за наступними групами:
- вимоги про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування, що порушують право власності;
- спори щодо набуття права власності за набувальною давністю;
- звернення стягнення на предмет іпотеки за генеральним договором про надання кредитних послуг ;
- спори щодо усунення перешкод у користуванні майном.
При вирішені зазначених вище категорій справ Господарським судом Чернігівської області було застосовано виключну підсудність справ господарському суду у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном, відповідно до положень статті 16 Господарського процесуального кодексу України, як такі що розглядались за місцезнаходженням майна.
Статистичні показники розгляду справ досліджуваної категорії спорів свідчать про те, що здебільшого позивачі звертались з вимогами про захист права власності у різні способи. Найчастіше це стосувалось випадків, коли власник, який мав підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, звертався до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 Цивільного кодексу України).
Слід зазначити, що крім речових, існують також зобов’язальні способи захисту права власності. Вони випливають із договорів та інших видів зобов’язань і мають конкретний характер. До речових способів захисту права власності належать позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, позови про захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння, і позови про визнання права власності.
Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.
Так, характерними ознаками права власності, як суб"єктивного права є сукупність правоможностей власника, яка включає право володіння, користування, розпорядження майном. Суб"єктом права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин. Об"єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально визначена річ.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 Цивільного кодексу України).
Власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст.391 Цивільного кодексу України).
Нормами Цивільного кодексу України, зокрема статтею 392, передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи з приведених норм Цивільного кодексу України, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є випадки, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі втрати (відсутності) в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.
При цьому, позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником і позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів. Позивач, заявляючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, що розцінюються як невизнання чи оспорювання права власності.
Разом з тим, передумовою для застосування положень ст.392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.
Право власності може набуватись різними способами, які поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, які не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.
До похідних способів належить набуття цього права: -на підставі правочинів (ст.334 Цивільного кодексу України); -в порядку спадкування після смерті громадянина (ст.1216 Цивільного кодексу України); -в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (ч.2 чт.104, ст.107,109 Цивільного кодексу України); -у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності (ст.345 Цивільного кодексу України).
Похідними способами набуття права власності, зазвичай, є різні договори: купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, оренди з викупом, а також спадкування майна або правонаступництво щодо майна юридичних осіб або публічно-правових утворень.
Загальною ознакою похідного способу набуття права власності є правонаступництво, тобто перехід права власності від одних осіб до інших.
Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного – правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.
Узагальнений аналіз розгляду спорів щодо захисту права власності свідчить, що протягом звітного періоду до Господарського суду Чернігівської області заявлялися вимоги про визнання недійсними актів державного органу чи органу місцевого самоврядування, які порушують право власності.
Предметом доказування зазначеної групи спорів була невідповідність такого акту вимогам чинного законодавства та/або прийняття його за межами компетенції органу, який видав цей акт.
Слід також відмітити, що за період який аналізується Господарським судом Чернігівської області було розглянуто спори про визнання права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України.
Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ – не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.
Тривалість володіння передбачає, що мають закінчиться визначені в Кодексі строки, які розрізняються залежно від виду речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.
Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, а також те, що протягом означеного в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.
Як підсумок здійсненого узагальнення, слід вказати, що категорія спорів, пов’язаних із захистом права власності, є досить складною та різноманітною за характером позовних вимог. Проведений узагальнений аналіз судової практики розгляду спорів вищенаведеної категорії свідчить про правильне в більшості випадків застосування Господарським судом Чернігівської області норм матеріального та процесуального права при вирішенні спорів, пов’язаних з визнанням права власності.
_03_03.png)
