Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
На виконання плану роботи на 2018 рік, Господарським судом Чернігівської області здійснено узагальнення судової практики застосування законодавства при розгляді господарських справ, пов’язаних із договірними правовідносинами, за період з 01.01.2018 по 30.04.2018.
Метою даного узагальнення є аналіз застосування Господарським судом Чернігівської області спеціального законодавства у практиці вирішення спорів, пов’язаних із договірними правовідносинами та виявлення складних і неоднозначних питань. В узагальненні проаналізовано практику розгляду Господарським судом Чернігівської області таких спорів за січень – квітень 2018 року згідно з положеннями Цивільного та Господарського кодексів України.
Основним завданням проведення зазначеного узагальнення є вивчення норм спеціального законодавства, які стосуються теми узагальнення, а також аналіз статистичної звітності та дослідження судової практики із приведенням конкретних прикладів справ з вказаної категорії спорів.
Розвиток торгівлі, промисловості, сфери послуг і сільського господарства зумовлює необхідність, постачати підприємствам і іншим господарюючим суб'єктам необхідну їм сировину, матеріали й устаткування, надавати фізичним і юридичним особам різноманітні послугу — у всьому цьому розмаїтті господарського життя договір служить найважливішим засобом, що забезпечує обіг матеріальних і нематеріальних цінностей. Договір також є найважливішим регулятором фактичної поведінки, оскільки ним безпосередньо визначаються взаємні права та обов'язки сторін у цих зобов'язальних правовідносинах. Договір є і найважливішим засобом, що дисциплінує господарський обіг, оскільки покладає відповідальність на сторони, які не виконують права й обов'язки, передбачені договором.
Зважаючи на особливості вітчизняної правової системи, основним джерелом правового регулювання договірних відносин є нормативно-правовий акт. Нормативно-правові акти, що регулюють договірні відносини, у більшості своїй є частиною цивільного законодавства.
Основу цивільного законодавства становить Конституція України, а також Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, що вступив у силу з 1 січня 2004 року.
Поряд із Цивільним кодексом джерелами правового регулювання договірних відносин є також інші закони та кодифіковані акти. У ряді випадків Цивільний кодекс сам указує, які закони підлягають застосуванню до відповідних правовідносин. Наприклад, відповідно до п. 3 ст. 698 Цивільного Кодексу до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу за участю покупця - фізичної особи, не врегульованих Цивільним кодексом, застосовуються законодавство про захист прав споживачів (ЗУ "Про захист прав споживачів"). Окрім того, до джерел правового регулювання відносяться Земельний кодекс України, який містить норми, що регулюють оренду земельних ділянок, Господарський кодекс, що встановлює особливості договірних відносин у сфері господарювання, а також Повітряний кодекс, Кодекс торговельного мореплавства та інші.
Джерелом договірного права є і міжнародні договори. Однак для визнання за міжнародним договором правової природи джерела права потрібно, щоб згоду на його обов'язковість було надано Верховною Радою України. При цьому він має вищу юридичну силу, порівняно з законами України, тобто якщо в чинному міжнародному договорі, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору.
Одним із джерел правового регулювання договірних відносин є звичаї ділового обороту. Так, звичаєм, що зафіксований у відповідному документі, є Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1953 р., що на сьогодні діють у редакції від 2010 р. Такі звичаєві норми використовуються при укладанні суб’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари.
Окрім того, в силу загального дозволу сторони договору можуть керуватися звичаями ділового обороту в загальному порядку, а саме – у тих випадках, коли відповідна умова договору не визначена імперативною нормою, домовленістю сторін або диспозитивною нормою.
Не зважаючи на те, що індивідуальне правове регулювання засноване на нормативному регулюванні, проте, в окремих випадках, наприклад при наявності прогалин у законодавстві, воно може мати самостійне значення.
Актом індивідуального правового регулювання є договір, що укладається конкретними особами для врегулювання договірних відносин. При цьому договір, як документ, що містить договірні норми, є не лише актом індивідуального правового регулювання, але й джерелом права.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, а також можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Переважна більшість цивільно-правових норм, які визначають умови договорів, має диспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Суть, значення цивільно-правового договору в конкретних правовідносинах найбільш яскраво відображаються у його змісті, яким визначається і зміст самого правовідношення. Зміст договору – це сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених ними, та умов, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Питання застосування договірних норм становлять практичний інтерес у господарських правовідносинах.
Підсумовуючи сказане, правове регулювання договірних відносин можна визначити як вплив держави та суб’єктів договірних відносин з допомогою певних юридичних засобів на договірні відносини з метою їх впорядкування у відповідності до потреб суспільства загалом та конкретних суб’єктів зокрема.
Правове регулювання договірних відносин поділяється на нормативне (загальне) та індивідуальне регулювання. Джерелами нормативного(загального) регулювання є нормативно-правовий акт, правовий звичай, судовий прецедент, нормативний договір, а також загальні принципи права.
Джерелом індивідуального регулювання є конкретний цивільно-правовий договір, зміст якого становлять сукупність умов, визначених на розсуд сторін і погоджених ними.
Слід відмітити, дискусії, що точилися під час розробки та прийняття Цивільного та Господарського кодексів України, зводились, головним чином, до питання про розмежування предмету регулювання. Тобто, це питання трансформується в проблему вибору господарським судом при здійсненні судочинства належної правової норми, яка має бути застосована до спірних правовідносин.
Слід звернути увагу, що при розгляді спорів, пов’язаних із договірними правовідносинами, Господарський суд Чернігівської області враховував висновки, викладені в роз’ясненнях Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», постанові пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 № 6, Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 18.02.2013 № 01-06/374/2013 «Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» та іншими.
Крім того, Господарський суд Чернігівської області керувався правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах, які в силу вимог Господарського процесуального кодексу України, є обов’язковими для застосування місцевим господарським судом при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.
Під час проведення даного узагальнення були використані дані автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду», відділу інформаційно-технічного забезпечення та статистики, процесуальні документи Господарського суду Чернігівської області, Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України (з 15.12.2017 року процесуальні документи Верховного Суду).
Загальна характеристика та статистичний аналіз розглянутих справ
Розглянемо більш детально кількісно-якісні аспекти розгляду спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства у договірних правовідносинах.
Причинами виникнення зазначеної категорії спорів, в переважній більшості, є вплив світової фінансової кризи на економічні відносини в України, погіршення економічного становища сторін, що призводить до невиконання чи неналежного виконання зобов’язань стороною за укладеними договорами, неможливість вчасно розрахуватись за взятими на себе зобов’язаннями. Також причинами звернень з позовами до господарського суду є недодержання вимог договірного законодавства під час укладення різних видів договорів.
Аналіз розглянутих Господарським судом Чернігівської області спорів, пов’язаних із договірними відносинами, надає можливість поділити ці спори за наступними групами:
- розірвання договору (2 справи – оренди (справа № 927/430/17), купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва (справа № 927/877/17));
- визнання недійсним договору (4 справи - оренди (справа № 927/1102/17); оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності та зобов’язання повернути приміщення (справи №№ 927/1117/17, 927/1128/17); на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів та публічної закупівлі природного газу (справа № 927/1031/17))
- стягнення за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань стороною за різними видами укладених договорів. Зазначена категорія спорів – найпоширеніша і є наслідком неможливості вчасного розрахунку за взятими зобов’язаннями. Так, за звітний період Господарським судом Чернігівської області було розглянуто 90 таких спорів.
Згідно статистичних відомостей Господарським судом Чернігівської області у період з 01.01.2018 до 30.04.2018 було розглянуто 167 заяв/спорів, що виникли у сфері договірних правовідносин.
За результатами їх розгляду господарським судом було прийнято 96 рішень, з них: по 45 справам позовні вимоги задоволені повністю, по 38 справам позовна вимоги задоволено частково, по 13 справам у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Також, по 21 справі провадження припинено на підставі ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у 10 – залишено позов без розгляду на підставі ст. 81 Господарського процесуального кодексу України. По 15 справам розглянуто скарги на дії чи бездіяльність Державної виконавчої служби України, а по 21 справі – заяви відповідно статті 121 Господарського процесуального кодексу України.
Аналізуючи кількість справ, по яким позовні вимоги задоволені повністю або частково, можна дійти висновку, що факт порушення відповідачами зобов’язань за укладеними договорами, позивачі доводили належними та допустимими доказами.
Із 96 справ, закінчених провадженням, Київським апеляційним господарським судом було переглянуто 19 рішень суду першої інстанції. За результатами їх перегляду по 2 справам судові рішення суду першої інстанції залишені апеляційним судом без змін, по 2 справам – апеляційні скарги були повернуті без розгляду, по 16 справам – нема результату перегляду рішень апеляційної інстанцією.
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не переглядались в касаційному порядку судові рішення Господарського суду Чернігівської області, прийняті в 2018 році.
_03_03.png)
